Для чого путіну Вірменія? Вона важливіша, ніж ви думали

За останній час Путін влаштовував економічну війну Вірменії,

намагався впливати на вибори в цій країні,

навіть натякав на реальні бойові дії.

Чому?

Бо Вірменія, здається, зрозуміла, що покладатися на Москву не варто.

Але чому Росія ревнує?

Для чого її частина землі, яка у 575 разів менша, за територію Федерації?

У цьому випуску WAS ми простежимо історію Вірменії

і, зокрема, її стосунків з Московією і її агресивними нащадками.

Поглянемо, на чому тримаються відносини цих держав,

а заразом нагадаємо,

яким чином багато років тому був зумовлений конфлікт навколо Карабаху

і хто був до цього причетним.

У шкільних підручниках історії СРСР оповідь про утворення держав починалася,

ви не повірите, з держави, що виникла близько тисячі років до нашої ери на Вірменському Нагір'ї.

Це була країна Урарту, яка сформувалася навколо озера Ван у ранню Залізну добу.

Вожді племен Хуритів і Урартів створили централізовану військово-адміністративну систему

для контролю над гірськими перевалами, водними ресурсами та землеробськими угіддями.

Цар Аргішті І заснував фортецю Еребуні на території сучасного міста Єреван.

Держава проіснувала приблизно три століття, об'єднала десятки племен і князівств,

була однією з найсильніших в регіоні, мала власну писемність,

запровадила ефективне державне управління, експортувала залізну зброю,

будувала водосховища, канали, великі міста, фортеці, храми, царські палаци,

деякі з яких збереглися.

Ну як не включити таку розвинену державу до власної історіографії?

І Москва вирішила говорити про Урарту як про частину власної спадщини,

давньої і легендарної.

Йдемо далі.

У другому столітті до нашої ери, скориставшись війною між державою

нащадків Олександра Македонського, держави-селевкідів, проти римлян,

Вірменія оголосила незалежність на чолі з царем Арташе́сом І.

Він об'єднав значну частину вірменського Нагір'я,

створив країну, відому як Велика Вірменія.

Найбільшої могутності вона досягла за царя Тиграна ІІ Великого,

коли її володіння простягнулися від Каспійського до Середземного моря.

За царя Трда́та ІІІ Вірменія стала першою в світі незалежною християнською державою.

Місто Вахаршапат є її головним церковним осередком,

а й Чміадзинський кафедральний собор –

духовним центром вірменської Апостольської церкви.

Учений і богослов Месроп Маштоц створив абетку за зразком грецького алфавіту

та деяких давніх вірменських систем письма, переклав біблію.

Це дало стимул розвитку науки, освіти, церкви.

І це все задовго до появи Московії і Москви.

Кажемо вам шно́ра калутюн, тобто дякуємо вірменською, і продовжуємо.

Велику Вірменію поділили між собою Римська імперія та Персія.

Але нав'язати релігію вірменам не вийшло,

адже знадь на чолі з воєначальником Варданом Маміконяном підняла повстання

і показала, що вірмени залишаться християнами.

Після арабського завоювання вірменські князі і священники знову відстояли право на власну релігію.

Згодом князь Ашот І Багратуні був визнаний царем

і відродив незалежність держави, яку називають тепер Баграті́цька Вірменія.

У наступні століття вона піддавалася нападам Візантії,

Сельджуків, Монголів, Османської імперії та Персії.

Під час Османсько-Перської війни шах Аббас І наказав примусово переселити вірмен

із міста Джульфа та інших районів Східної Вірменії до Персії.

Ця подія відома як Великий Сургун.

Частина переселенців опинилася біля міста Ісфаган,

де виник вірменський квартал Нова Джульфа

і швидко перетворився на центр торгівлі між Персією, Індією, Кавказом, Європою та Московією.

Так і почалися системні стосунки Москви з вірменами.

За царя Алексія Михайловича вірменські купці принесли до Московського двору

коштовні подарунки, серед яких, згадують, алмазний трон, за що отримали привілеї на торгівлю.

У XVIII столітті російська влада стала залучати вірмен як союзників

у просуванні до регіону Кавказу, Персії та Османської імперії.

Після перського походу Петра І російська армія вийшла до Каспійського моря,

а частина вірменських політиків почала розглядати Росію

як можливого союзника в боротьбі за звільнення вірменських земель від влади Персії та Османської імперії.

У середині XVIII століття Персія через внутрішню кризу втратила контроль над Південним Кавказом.

Значна частина вірмен жила в Єреванському і Нахічеванському ханствах,

а також у Карабаху, де вплив зберігали місцеві князі Меліки.

Росія посилила інтерес до регіону і стала шукати підтримку серед місцевих християнських еліт.

Вірменські церковні діячі зверталися до Росії по захист,

сприймаючи її як християнську державу, здатну допомогти у протистоянні з перськими, османськими і місцевими мусульманами.

В результаті двох російсько-перських воєн Москва залучила до імперії,

зокрема, населені переважно вірменами Карабахське, Єреванське і Нахічеванське ханства.

Імператор Ніколай І створив Вірменську область,

а російська влада заохотила переселятися до неї вірмен із Персії та Османської імперії.

Тим часом становище вірмен в Османській імперії погіршувалося.

Після російсько-турецької війни османів зобов'язали провести реформи і гарантувати безпеку християнського населення.

Однак реформ не було, а спроби вірменських громад домогтися міжнародного захисту

переконали керівників країни, що вірменський рух потенційно небезпечний.

За султана Абдулгаміда ІІ влада вдалася до репресій.

У містах Сасун, Ерзурум, Біт-Ліс, Діар-Бакир та інших війська, жандармерія,

курдські формування вчиняли масові убивства, погроми і грабунки вірмен.

Кількість загиблих оцінюють приблизно від ста до трьохсот тисяч осіб.

Російська імперія використовувала трагедію османських вірмен

як доказ своєї ролі захисниці християн на Кавказі та Близькому Сході,

та водночас у власних кордонах поводилася традиційно для себе.

Імператор Ніколай ІІ наказав конфіскувати майно вірменської апостольської церкви,

щоб відібрати у неї можливість утримувати школи та благодійні установи.

Хоч канал WAS – це не вірменська школа, ми теж потребуємо підтримки.

А саме – коштів для команди, яка щодня шукає, досліджує і розповідає історії.

Саме тому разом із Монобанк ми запускаємо Монобазу.

Тепер підтримати WAS буде ще простіше.

Можна зробити одноразовий донат.

Але краще стати нашим меценатом і обрати рівень підтримки – чумак, шляхтич або магнат –

і отримати наші бонуси.

Від скіна для картки до можливості разом із нами обирати теми майбутніх випусків

і зустрітись з нашою командою.

Османська імперія вступила у першу світову проти Росії

і стала сприймати вірмен як особливу підозрілу групу.

Вони були християнами, мали родичів і зв'язки по обидва боки російсько-османського кордону,

деякі добровольці воювали на боці Санкт-Петербурга.

Після поразки Османської армії біля міста Сарикамиш фактичні керівники імперії,

відомі як молодотурки, звинуватили вірмен у нелояльності

і влаштували те, що увійшло в історію як геноцид вірмен.

Це була депортація до Сирії та Месопотамії,

що супроводжувалася вбивствами, голодом, хворобами.

Кількість жертв оцінюється у близько мільйона.

Коли влада в російській імперії захиталася після революцій,

османи скористалися цим і розпочали вторгнення у східну Вірменію.

Але вірмени організували спротив, зупинили наступ на Єреван

і проголосили республіку Вірменію.

Втім більшовицька Росія не дала їй проіснувати довго,

але зупинилася і встановила радянську владу.

Договори між Росією і Туреччиною закріпили втрату міст Карс,

Ардаган і гори Арарат, зображеної на гербі Вірменії,

і священної для країни.

Область Нахічевань отримала статус автономної території

під протекторатом Азербайджану.

Нагірний Карабах, який вірмени називають Арцах,

Москва також передала Азербайджану,

незважаючи на те, що більшість там становили вірмени.

Цей поділ закріпила сталінська конституційна реформа,

зумовивши конфлікти на десятиліття.

Наприкінці існування СРСР вірмени Нагірного Карабаху

провели мітинги у Єревані і Степанакерті

з вимогою передати область до складу вірменської РСР,

а місцеві депутати офіційно звернулися з цим до Москви.

Почалося протистояння, в тому числі силове.

На території Азербайджану у місті Сумгаїт

відбулися погроми вірменського населення

з принаймні трьома десятками жертв.

Наприкінці того ж року землетрус у вірменських містах

Спітак і Ленінакан приніс страшні руйнування

та забрав десятки тисяч життів.

Республіка одночасно переживала національну кризу,

гуманітарну катастрофу та ще й економічні труднощі.

Водночас азербайджанці тікали з Вірменії,

а вірмени – з Азербайджану.

Звісно, не за власною волею, а через тиск і погрози.

Москва, залучивши азербайджанську міліцію,

провела збройну операцію «Кільце» проти вірмен Карабаху.

Це мобілізувало вірменське суспільство.

На початку 1992 року у Нагірному Карабаху

прийшов референдум про незалежність,

а вірменські війська підпорядкували не лише Карабах,

але й прилеглі райони Азербайджану.

Продовжимо. Війна принесла не менше 30 тисяч жертв.

Намагаючись повернути свій вплив на Кавказі

після розпаду СРСР, Росія виступила посередником між сторонами.

Бойові дії були зупинені,

а Вірменія встановила контроль над Нагірним Карабахом

і низкою прилеглих районів.

Туреччина закрила кордон.

Азербайджан припинив транспортне сполучення.

Країна зіткнулася з нестачею електроенергії,

палива та робочих місць.

У цих умовах Росія стала головним партнером Вірменії.

Розмістила солдат на військовій базі в Гюмрі,

взяла під охорону кордони з Туреччиною та Іраном.

Російські компанії отримали контроль над енергетикою,

транспортом, зв'язком,

надавали місцевим підприємствам і банкам кредити.

Незалежність Вірменії стала умовною.

Десятки тисяч вірмен стали трудовими мігрантами в Росії,

відкривали там підприємства,

підтримували родини у Вірменії грошовими переказами,

створювали бізнес-зв'язки,

які все більше пов'язували країну з Росією.

Водночас етнічні вірмени активно вливалися

у російський культурний потік,

який згодом став одним з елементів руського міру.

Згадаємо кінорежисера і директора мусфільму Карена Шахназарова,

гумористів Євгенія Петросяна,

Гаріка Марторосяна та Мішу Галостяна.

Активними вірмени були і є і на медіаринку Росії.

Маргарита Симоньян – одна з ключових російських пропагандисток.

Її чоловік Тигран Кеосаян – режисер і телеведучий,

а Рам Габрилянов – власник медіаресурсів.

Відомим підприємцем є Самвел Карапетян,

а вагомим політиком – міністр зовнішніх справ

у злочинному московському уряді Сергій Лавров.

Росія втягнула Вірменію до міждержавних об'єднань,

СНД, безпекової організації ОДКБ,

а також до Євразійського економічного союзу,

міцно прив'язавши державу до себе.

Але правління проросійського президента Сержа Саргсяна,

корупція і кумівство у владі спричинили масові демонстрації,

в результаті чого лідер протестувальників

Нікол Пашинян став прем'єр-міністром.

Звісно, Кремлю це не сподобалося.

Восени 2020 року Друга Карабахська війна

різко змінила баланс сил навколо Нагірного Карабаху.

Азербайджан, накопичив ресурси від енергетичного експорту,

закупив сучасне озброєння і, головне,

отримав політичну та військово-технічну підтримку Туреччини.

Азербайджанська армія розпочала наступ,

використовуючи турецькі байрактари,

ізраїльські баражувальні боєприпаси, сучасну артилерію.

Вірменська сторона втрачала територію в Карабаху

і звернулася до Москви за підтримкою.

Росія не вступила у війну на боці в Ірменії,

пояснивши це тим, що бойові дії

йшли не на міжнародно визнаній території країни.

Але намагаючись залишити свій вплив в регіоні,

Москва виступила посередником і добилася припинення вогню.

Російський військовий контингент увійшов до Нагірного Карабаху

і Лечинського коридору у якості миротворців.

Залежність в Ірменії від Росії ще збільшилась.

Але після початку повномасштабної війни проти України

Росія стрімко слабшала.

Азербайджан скористався цим

і з грудня 2022 почав військову операцію,

яка закінчилась у вересні наступного року повним поверненням Карабаху.

Російські так звані миротворці цьому ніяк не завадили.

Понад 100 тисяч карабахських вірмен виїхали до Вірменії,

а Росію в цій країні стали сприймати як зрадника,

який обіцяв, але не допоміг врятувати Арцах.

Нікол Пашинян повністю розвернув політику

в бік Європи і Заходу як такого,

скориставшись тим, що впливова вірменська діаспора

є не лише в Росії, але й по всьому світу,

зокрема у США, Франції, Канаді, Бельгії.

Серед амбасадорів Вірменії варто згадати

світську діву Кім Кардашьян та Сержа Танкяна,

одіозного музиканта гурту System of a Down,

які нагадують світу про історію і нинішні проблеми країни.

Після виборів на початку червня 2026 року,

коли Пашинян і його партія «Громадянський договір» перемогли,

здається, Вірменія нарешті вирвалася з хижих лап Росії.

Чи ви вважаєте інакше?

Нумо обговоримо це в коментарях.

Долучайтеся до людей, які допомагають створювати

український контент і залишати свій слід в історії.