Американська мрія більше не працює.
Download transcript (.vtt)
0:00
0:03
0:08
0:12
0:17
0:22
0:24
0:30
0:33
0:36
0:42
0:44
0:46
0:49
0:54
0:59
1:05
1:10
1:15
1:21
1:25
1:31
1:35
1:41
1:45
1:50
1:55
1:59
2:04
2:07
2:12
2:16
2:21
2:26
2:28
2:33
2:38
2:44
2:49
2:53
2:57
3:02
3:05
3:09
3:14
3:19
3:21
3:25
3:29
3:35
3:40
3:45
3:51
3:57
4:00
4:05
4:10
4:14
4:20
4:25
4:27
4:31
4:38
4:41
4:46
4:51
4:57
5:03
5:09
5:15
5:16
5:23
5:28
5:30
5:34
5:37
5:41
5:46
5:51
5:56
5:58
6:03
6:07
6:11
6:16
6:21
6:25
6:27
6:33
6:37
6:39
6:44
6:46
6:52
6:58
7:03
7:08
7:13
7:17
7:20
7:25
7:30
7:35
7:40
7:44
7:48
7:52
7:54
7:59
8:04
8:09
8:13
8:18
8:24
8:26
8:31
8:35
8:41
8:46
8:49
8:53
8:58
9:04
9:08
9:14
9:17
9:23
9:28
9:32
9:36
9:42
9:46
9:49
9:54
9:59
10:05
10:10
10:13
10:17
10:22
10:25
10:30
10:36
10:42
10:46
10:50
10:55
11:00
11:05
11:10
11:15
11:20
11:24
11:26
11:32
11:34
11:39
11:44
11:47
11:51
11:56
12:00
12:05
12:10
12:14
12:19
12:23
12:28
12:32
12:37
12:40
12:46
12:50
12:55
13:01
13:06
13:10
13:15
13:19
13:24
13:28
13:33
13:35
13:40
13:42
13:47
13:49
13:52
13:55
Це говоримо не ми, це з найвищих трибун американської влади, стверджують
політики від обох політичних партій США.
Ніхто більше не може купити будинок, американська мрія мертва, відсоткові ставки
зашкалюють. Реальність така, що американська мрія залишається недосяжною для
переважної більшості американців.
Наша економіка сформувала недоступні для трудящих ціни, і це робить американську
мрію недосяжною.
Дохід середнього домогосподарства не обганяє інфляцію.
10% найбагатших контролюють майже дві третини статків, а бідніша половина –
лише приблизно 5%.
Вища освіта продовжує дорожчати.
Власне житло більше недоступне.
У 2025 році частка покупців першого житла впала до історичного
мінімуму, а середній вік такого покупця сягнув 40 років.
І ці показники сильно погіршилися за останні два десятки років.
У цьому випуску WAS ми розбираємося, що з цією американською мрією не так,
звідки вона взагалі взялася, як реально її розуміють американці, хто і як її
розхитував, а потім хто і як її майже остаточно зруйнував.
А зараз нагадуємо, важливо поставити лайк цьому відео і підписатися на наш
канал, адже це важливий крок для підтримки виробництва якісного контенту.
Поїхали!
Все почалося з великої депресії, коли на нью-йоркській
фондовій біржі стався обвал акцій.
Це падіння запустило кризу, яка вдарила по можливості взяти кредит, спричинило
хвилю звільнень. Далі один за одним почали банкрутувати банки.
Люди втрачали заощадження, безробіття сягнуло приблизно чверті.
Здебільшого невдалі спроби президента Герберта Гувера зарадити ситуації лише
відвертали від нього американців.
У цій атмосфері історик Джеймс Траслоу Адамс видав книжку «Епос Америки»,
формулювання з якої стало класичним.
Американська мрія – це мрія про країну, де життя кожного має бути кращим,
багатшим і повноціннішим, де кожен отримає можливості відповідно до своїх
здібностей та досягнень.
Це не мрія про автомобілі та високі зарплати, але мрія про суспільний лад, у
якому кожен чоловік і кожна жінка зможуть повністю реалізувати свій природний
потенціал і будуть визнані іншими такими, якими вони є, незалежно від
випадкових обставин народження чи соціального становища.
Трумена на посту президента змінив Франклін Рузвельт.
Він одразу ж закрив всі банки, після чого Міністерство фінансів приступило до
їхньої перевірки. Знову відкрилися лише платоспроможні установи.
Ці дії Рузвельт пояснив громадянам по радіо.
Він намагався повернути державі до віру громадян, створювати робочі місця,
підтримувати безробітних, закладати систему соціального захисту.
Був прийнятий закон про національні трудові відносини, який регулював стосунки
профспілок і роботодавців.
І це були перші кроки до американської мрії.
Держава сказала американцям, що не кине їх на призволяще.
У січні 41-го Рузвельт виголосив перед Конгресом звернення до нації з
поясненням, чому важливо підтримувати боротьбу проти нацистської Німеччини.
Тоді президент назвав чотири свободи, які мають бути захищені всюди у світі.
Свобода слова, свобода від розповідання, свобода від страху і свобода від нужди.
Так Сполучені Штати перетворили ідею гідного життя з приватної у національну
і навіть міжнародну.
Вступ США у Другу світову війну запустив мобілізаційну економіку.
У заводів з'явилися федеральні замовлення на зброю, літаки, танки, вантажівки,
боєприпаси, одяг, харчування, медпрепарати для армії.
Безробітні отримали роботу, а промислові міста стали центрами нового соціального
підйому. На виробництво масово залучали жінок, з півдня від сегрегації тікали
темношкірі американці.
Держава забезпечила майже повну зайнятість, регулярний дохід став фактично
гарантованим. Ось вона, відправна точка ідеї масового достатку.
Під кінець війни був підписаний федеральний закон про ветеранів.
Держава оплачувала тим, хто повертався з війни, навчання і професійну
підготовку, допомагала шукати роботу, гарантувала пільгову іпотеку.
За 12 років через цю систему навчання пройшло майже 8 мільйонів американців.
У 1947 році на острові Лонг-Айленд у Нью-Йорку забудовник Вільям Левітт
почав будувати Левіттаун – передміське поселення з однотипних приватних будинків
для сімей ветеранів. Ці будинки швидко збирали на конвейері і продавали за 7900
доларів через іпотеку.
Так з'явилася нова американська класика – окремий будинок, газон і автомобіль.
Американська мрія остаточно оформилася – освіта, робота і власне житло за межами
міста.
В середині 1950-х було підписано закон про фінансування мережі
автомагістралей.
По-перше, були створені тисячі робочих місць, а по-друге, сполучення стало дуже
зручним. Сім'я могла жити поза центром міста, працювати в даунтауні, купувати
товари в торгових центрах і щодня пересуватися автомобілем.
У 50-х роках телебачення, кіно і журнали закріпили цей стандарт як норму
успіху.
Але майбутня криза американської мрії почала формуватися ще у 30-ті.
Після Великої депресії федеральна влада, намагаючись стабілізувати іпотечний
ринок, створила корпорацію з рефінансування іпотек.
І от ця корпорація стала складати карти кредитного ризику для американських
міст. Райони з великою часткою афроамериканців обводили червоними лініями, як
небажані для іпотечного кредитування.
Цю практику назвали «редлайнінг».
Мешканці таких районів фактично втрачали шанси на іпотеку.
Та й подальші пільги, навіть ветеранські, майже не розповсюджувалися на тих, хто
жив за червоними лініями.
В цих кварталах не будували сучасних шкіл, сім'ї не передавали дітям заощадження
і стартові можливості.
Не для всіх американців, як виявилося, реально працювала американська мрія.
Цікаво, що у 2020-ті роки білих домогосподарства мають майна в середньому на 285
тисяч доларів, а афроамериканські – у понад шість разів менше.
Вагому спробу допомогти нужденним зробив президент-демократ Ліндон Джонсон, який
оголосив війну з бідністю і створив Федеральне управління економічних
можливостей, яке запускало програми для молоді, безробітних і мешканців
депресивних районів.
Також запрацював закон про допомогу школам, було запущене медичне страхування
для людей від 65 років та медична допомога для малозабезпечених.
Американська мрія ставала все більш соціально орієнтованою, потребувала все
більшої участі держави, і це також зумовило подальшу кризу.
Про неї трохи пізніше, а зараз про тих, завдяки кому команді WAS вдається
продовжувати дослідження і виробництво контенту.
Долучайтеся і ви за посиланням під відео до кола цих чудових людей, що
допомагають нам фінансово.
завдання.
Бідні райони залишалися осередками напруження, країною прокочувалися
заворушення, а війна США у В'єтнамі забирала гроші.
Вбитих і поранених ставало все більше, а кількість людей з низькими статками і
безнадії на краще життя залишалася великою.
Це був болісний удар по довірі до здатності держави подолати проблеми великої
кількості американців.
Втім, період з 1945 до 1973 року увійшов в історію як післявоєнний
економічний бум та золота ера капіталізму.
А в 1973 році через обмеження продажу нафти США та іншим державам, які
підтримували Ізраїль під час війни судного дня, сталося різке подорожчання
пального, на заправках виникли черги.
І це ледь не зруйнувало американську мрію як таку.
Діставатися до будинку за містом на великому американському автомобілі стало
значно дорожче. За президентства Джеральда Форда Америка втратила економічну
передбачуваність. Родина, яка розраховувала на стабільну роботу, зростання
доходу і купівлю житла, натомість зіткнулася з інфляцією, яка
сягнула 11% та безробіттям у 9%.
У 1979 році нова криза після Іранської
революції знову підняла ціни на нафту, а
значить і на все інше.
Президент Рональд Рейган запропонував відповідь на кризу американської мрії –
менші податки, менше регулювання бізнесу, більше можливостей для підприємництва,
більша роль інвестицій і особистої фінансової відповідальності.
Та при цьому атакував профспілки.
Наприклад, коли об'єднання авіадиспетчерів оголосило страйк з вимогою підвищення
зарплати, коротшого робочого тижня і кращих умов праці, президент наказав
повернутися до роботи, а через два дні звільнив понад 11 тисяч страйкарів.
Ця подія показала роботодавцям, що профспілковий захист найманої праці більше не
визначає правила економічної гри.
На цьому етапі заможні стали багатішими.
А от бідніші американці, що не змогли отримати освіту та побудувати кар'єру,
навпаки від мрії віддалялися.
1994 року набула чинності Північноамериканська угода про вільну торгівлю –
договір США, Канади та Мексики про зниження мит і спрощення торгівлі.
Корпорації США отримали більше можливостей для розміщення виробництва в Мексиці.
Для споживачів це означало дешевші товари, а от для працівників заводів –
конкуренцію за робочі місця і навіть безробіття.
У 2001-му Китай вступив до світової організації торгівлі.
Це означало передбачувані правила гри, і американський бізнес став переносити
виробництво в КНР, де праця була дешевшою, ніж навіть у Мексиці.
Разом із заводами в Америці зникла і впевненість у завтрашньому дні.
Формула «Закінчи коледж, працюй на заводі, купи будинок і авто, оплати дітям
коледж» остаточно зламалася і вже більше не працюватиме.
Але система продовжувала вдавати ніби все добре.
В першу чергу – банківська.
І у 2007-му році велика криза в США почалася через іпотечні позики для людей із
низькою кредитною надійністю.
Банки роками видавали такі позики, за рахунок них показували хороші фінансові
результати та залучали все більше коштів на відкритому ринку.
Але вічно так тривати не могло.
Все більше родин втрачали можливість обслуговувати кредити, а будинок замість
символу американської мрії став проблемою.
Один з найбільших інвестиційних банків, Леман Бразерз, збанкрутував.
Президент Джордж Буш молодший вдався до антикризових заходів та терміново
виділив 700 мільярдів доларів на порятунок банків і фінансових установ та ще 80
мільярдів на підтримку автопрому.
Водночас фінансування державних коледжів та університетів знизилося.
Вартість навчання все більше лягала на плечі самих студентів та їхніх сімей.
При цьому, через те, що багато американців побачили в освіті порятунок на
майбутнє, вартість навчання зросла.
До 2020-х років американська мрія втратила головну складову – переконання, що
діти житимуть заможніше за батьків.
Близько 90% американців, народжених у 1940-х, у 30 років мали вищий
дохід, ніж їхні батьки в тому ж віці.
А от серед народжених у 80-х цей показник упав приблизно до 50%.
У 2024 році опитування зафіксувало, що лише 40% американців
вважали, що американська мрія все ще можлива.
Серед людей з низьким доходом ця віра була ще слабшою.
Для тих, хто опинився на дні суспільства, багато речей, які колись вважалися
частиною американської мрії, стали недосяжними.
Вони не просто занадто дорогі, вони взагалі неможливі.
Ціни на житло зросли майже в п'ять разів порівняно з середнім доходом.
Все більше американців із середнього класу вважають, що мрія про власне житло
стала нездійсненою.
Третина представників середнього класу заробляє недостатньо, щоб забезпечити
себе найнеобхіднішим.
Обіцянка американської мрії не втілюється в життя для сучасного середнього
класу.
Чи є шанс у американської мрії на повернення?
Чи взагалі доцільно її повертати?
Напишіть, будь ласка, свою думку в коментарях.