Оцінки такі. Якщо б російсько-українська війна закінчилась просто зараз, у червні 2026 року,
Download transcript (.vtt)
0:00
0:07
0:11
0:15
0:21
0:29
0:35
0:39
0:44
0:46
0:50
0:55
1:01
1:05
1:09
1:13
1:25
1:30
1:34
1:37
1:42
1:46
1:50
1:52
1:56
2:00
2:04
2:10
2:13
2:16
2:22
2:25
2:30
2:34
2:39
2:42
2:49
2:54
2:57
3:01
3:05
3:09
3:12
3:15
3:19
3:25
3:30
3:32
3:38
3:42
3:47
3:52
3:56
4:01
4:03
4:08
4:10
4:15
4:17
4:22
4:27
4:30
4:32
4:38
4:42
4:45
4:49
4:52
4:55
5:00
5:04
5:07
5:10
5:13
5:16
5:21
5:25
5:28
5:33
5:35
5:39
5:43
5:47
5:49
5:54
5:57
5:59
6:02
6:07
6:13
6:17
6:21
6:25
6:29
6:34
6:37
6:40
6:42
6:46
6:52
6:56
7:00
7:03
7:08
7:11
7:13
7:17
7:21
7:27
7:30
7:33
7:37
7:40
7:43
7:47
7:52
7:54
7:57
8:00
8:04
8:08
8:13
8:16
8:20
8:23
8:26
8:31
8:35
8:42
8:44
8:47
8:50
8:53
8:56
9:02
9:06
9:11
9:17
9:23
9:26
9:30
9:33
9:37
9:42
9:47
9:53
9:56
10:01
10:04
10:07
10:11
10:16
10:20
10:25
10:28
10:33
10:36
10:39
10:43
10:46
10:48
10:53
10:56
11:01
11:05
11:08
11:12
11:15
11:20
11:27
11:31
11:35
11:38
11:41
11:45
11:49
11:53
11:56
11:59
12:02
12:05
12:10
12:14
12:18
12:21
12:25
12:31
12:35
12:38
12:41
12:45
12:48
12:53
то кількість ветеранів в Україні була б приблизно 2,5 мільйона.
Є розрахунки, які кажуть про 2 мільйони і 700 тисяч.
Є прогнози, де вказують число у 5 мільйонів. Це якщо війна триватиме ще роки.
Отже, це велика, величезна частка населення, яка на багато десятків років докорінним чином змінить суспільство.
Долі і вчинки, подвиги і проблеми, досягнення і помилки, болі і радості ветеранів
назавжди стануть частиною генетичної пам'яті українців.
Як ті, хто воював, і ті, хто залишився в тилу, знайдуть спільну мову?
Як зміняться державні органи?
Які ресурси будуть спрямовані на підтримку колишніх захисників?
А що ці чоловіки і жінки дадуть суспільству?
У цьому випуску WAS ми максимально відсторонено розглянемо історичні приклади і тенденції
стосунків між ветеранами, державою і суспільством.
Зокрема, згадаємо про історичні корені путінського побєдобєсія,
Людовика XIV, який намагався в усьому прагнути прекрасного,
принизливу політику СРСР, а ще італійських бійців Першої світової, які назавжди х**нили світ.
У різні історичні періоди держава розглядала ветеранів як чудовий ресурс.
Вони мали військовий досвід, звиклі до дисципліни та ієрархії,
та водночас мали авторитет учасників війни.
До того ж, у країнах-переможцях були овіяні з витяжним фльором.
Тому влада використовувала їх для колонізації, охорони кордонів,
підтримки власної легітимності, патріотичного виховання,
та політичної мобілізації.
У Давньому Римі вже за диктатора Луція Корнеліа Сули
після громадянської війни, а особливо за імператора Авгоста,
ветеранів відправляли до колоніальних поселень на підконтрольних територіях.
Так колишні солдати отримували землю та одночасно закріплювали римську владу в провінціях,
поширювали латинську мову та культ імператора.
Такою колонію в Україні не було.
Такою колонією була, наприклад, Емерита Августа в провінції Лузітанія,
нині місто Мереда в Іспанії.
Російська імперія за схожою логікою створювала військові поселення,
у яких солдати поєднували службу із сільським господарством.
Перші такі з'явилися за імператора Александра I у Могильовській губернії,
а згодом в інших регіонах на заході імперії
у Новгородській, Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській та Санкт-Петербурзькій губерніях.
У СРСР, а потім і в путінській Росії, ветерани Другої світової війни
стали чи не головним символом держави і культу,
якими згодом стали називати побєдобєсієм.
Щойно Леонід Брежнєв визнав День перемоги офіційним святом
і провів парад, образ ветерана набув неабиякого символізму.
Якщо говорити про меморалізацію здорової людини,
то у США працює історичний проєкт ветеранів,
який збирає спогади, листи, фотографії та інші матеріали
учасників бойових дій від Першої світової війни до сучасних конфліктів.
У Великій Британії ведеться звуковий архів із десятками тисяч годин записів,
включно з інтерв'ю ветеранів.
Більшість суспільств і держав після закінчення війни обирають підтримувати ветеранів.
Адже це чесно – виконувати зобов'язання перед тими, хто воював.
А ще так формується готовність людей захищати державу в майбутньому.
Плюс важливо не допустити бідності, безробіття та жебрадства,
які дуже сприяють радикалізації війни.
Пільги, пенсії, лікування, протезування – це не лише допомога конкретній людині,
але й гучна заява суспільству.
Військова служба цінується, а держава виконує обіцянки.
Класично в Афінах, на сьогодні,
підтримка поранених воєнів та родин загиблих була частиною політичної угоди
між населенням і полісом.
Афіни матеріально допомагали ветеранам, які не здатні бути відео-дискупторами,
як вона, а також відео-дискуптори, які були відео-дискупторами.
Він дозволив, що кожен військовий поліцейський чи військовий поліцейський
має підтримувати всіх, які виїжджають,
і це – саме те, що переважно допомагає військовим поліцейським.
У Давньому Римі підтримка тих, хто повернувся з воєн,
також була частиною державної системи.
Після тривалої служби легіонер міг отримати земельний наділ,
грошову виплату або житло в колонії.
За імператора Августа створили спеціальний фонд
для виплат демобілізованим солдатам або купівлі землі для них.
Французький король Людовик XIV започаткував у Парижі
помпезний дім інвалідів.
Установа давала ветеранам житло, харчування,
медичний догляд і стала символом шани.
Над основним корпусом в стилі класики і барокко
працював придворний архітектор Лібераль Брюан.
У Великій Британії король Карл ІІ для старих і поранених солдатів
заснував військовий шпиталь в Челсі,
де надавали догляд і підтримували почесний статус ветеранів.
У США після громадянської війни
Конгрес створив Національний притулок для інвалідів-добровольців,
який мав кілька філій, давав ветеранам Армії Союзу
проживання, медичний догляд, харчування, а згодом і поховання.
Ця система стала прообразом
Федеральної ветеранської медичної системи Америки.
Під час Другої світової президент Франклін Рузвельт
підписав так званий G.I. Bill.
Цей закон гарантував ветеранам оплату освіти,
пільгову іпотеку, допомогу з працевлаштуванням і лікуванням.
Протягом 10 років пільгами скористалися майже 8 мільйонів людей.
В Україні наразі чимало ініціатив для підтримки ветеранів.
Як яскравий приклад згадаємо Superhuman Center на Львівщині,
який опікується протизуванням, реконструктивною хірургією
та реабілітацією постраждалих від війни.
Для ветеранів діють пільги на іпотеку, навчання, відкриття бізнесу.
Та, звісно, потрібно значно більше щоденних зусиль
від суспільства і від кожного з нас, спрямованих на тих,
хто захищав країну.
Пишіть в коментарях про ініціативи, що допомагають ветеранам.
Можливо, це допоможе конкретним особам знайти потрібну підтримку.
Ми вже говорили, що бойовий досвід, фронтова солідарність
і сувора дисципліна можуть бути небезпечними для держави.
І тому цілком достатньо історичних прикладів,
коли влада діє на випередження не пирогом, а батогом.
У СРСР після Другої світової кількість демобілізованих
склала понад вісім мільйонів,
з них приблизно два з половиною мільйони – з інвалідністю.
Офіційно держава прославляла героїзм солдатів-переможців,
а в реальності скалічені ветерани-жебраки створювали геть іншу картину.
Таких людей намагалися прибрати з великих міст,
переселяли до інтернатів десь у глибинці,
зокрема на острові Валаам на Ладоському озері.
У державі, де панує неперервна військова доблесть,
героїчна праця та спортивні досягнення,
вигляд живих інвалідів, тобто вигляд злиднів та каліцтв,
є надзвичайно антирадянським, антипартійним та антипатріотичним.
Він суперечить ідеологічним догмам,
веде до небажаних і небезпечних роздумів,
переоцінки військових і трудових перемог,
до недовіри та страху перед новими геніальними ходами
чергових вождів світового пролетаріату.
Після Алжирської війни в уразливому становищі опинилися аркі –
алжирські мусульмани, які воювали на боці Франції.
Для алжирських націоналістів аркі були зрадниками.
Після проголошення незалежності Алжиру
аркі піддавалися переслідуванням, їх катували
та убивали бійців Фронту національного визволення Алжиру.
Франція евакуювала до своєї території лише частину аркі,
їх поселили в закритих таборах з поганим побутом.
Чи готові ветерани піти наспротив?
Та, звісно, як мало хто інший.
У США під час Великої депресії ветерани
Першої світової війни, доведені довідчею,
організували так звану бонусну армію.
Близько 25 тисяч активістів розбили табори у Вашингтоні та околицях.
Вони вимагали невідкладної виплати компенсацій за службу на війні.
Президент Герберт Гувер наказав поліції та армії розігнати протестувальників.
Дуже скоро він поплатився за це програшем на виборах.
У Бразилії ветерани стали головною силою повстання у форті Копакабана в Ріо-де-Жанейро.
Вони були тенентистами, тобто членами руху,
який прагнув очистити державу від корупції, влади олігархів
та припинити фальсифікацію виборів.
Повстанці сподівалися, що армія підтримує їхній виступ.
Втім, урядові війська ізолювали форт, частина гарнізону склала зброю,
всього 18-теро бунтівників вступили в бій, але майже всі загинули.
Повстання завершилося поразкою, але тенентисти ще кілька разів підіймали бунти
і взяли активну участь у революції.
І це хороший момент, аби закликати вас до активної підтримки каналу WAS.
А ще матеріально. Для нас дуже важливі ваші внески,
адже вони дають нам упевненість у тому,
що ми і надалі будемо робити для вас цікаві дослідження.
Реквізити в описі під відео. Долучайтеся до наших меценатів!
Маючи великий досвід, ветерани в багатьох суспільствах
ставали активною опорою держави, місцевих громад і політичного порядку.
Аби зберегти власний статус і здобутий мир,
вони прагнули і прагнуть об'єднуватися і розвивати свої країни.
У Великій Британії після Першої світової війни
ветерани вирішили не чекати допомоги від влади
та об'єдналися заради підтримки колишніх військових і їхніх родин
та збору коштів для них.
В Ізраїлі після війни за незалежність
ветерани стали основою політичної, військової та державної еліти.
Генерал Іцха Крабин займав посади начальника
Генерального штабу армії оборони Ізраїлю і прем'єр-міністра країни.
Генерал Моше Даян був начальником Генерального штабу,
потім міністром оборони.
Руандійський патріотичний фронт протистояв геноциду Туці
і зрештою встановив контроль над країною.
Саме ветерани руху стали ядром нового державного апарату Руанди,
а генерал Поль Кагаме згодом очолив країну.
Траплялося таке, що руками ветеранів держави руйнувалися
або перетворювалися на жахливі осередки тоталітаризму.
В Італії після Першої світової війни
частина ветеранів стала основою фашистського руху.
Про це ми докладно розповідаємо в одному з попередніх випусків.
У Німеччині після поразки у Першій світовій війні
виникли фрайкор – добровольчі воєнізовані формування
значною мірою з колишніх фронтовиків.
Ці загони активно протидіяли комуністам,
а згодом влилися до руху нацистів.
Іншим прикладом була організація Сталевий шолом –
ліга фронтовиків, яка активно виступала проти республіканського устрою.
У 1930 році вона мала вже півмільйона членів
і була найбільшим воєнізованим об'єднанням Веймарської республіки.
Згодом Гітлер наказав розформувати Сталевий шолом,
але багато його учасників зробили чудову кар'єру в СС.
Наприклад, обергрупенфюрер Пауль Гаусер.
Наприкінці згадаємо про радянських ветеранів Афганської війни.
Серед них як достойні захисники України,
так і мерзенні посібники Путіна.
Як бандити, наприклад, члени угрупування Авдишева в Україні,
так і державні діячі.
Як ви вважаєте, якою є роль цих ветеранів у формуванні України?
Напишіть, будь ласка, в коментарях.