ПЕРСЬКА ЗАТОКА: що з нею не так і чому там постійні війни?

Що не так з Перською затокою? Чому за останні півстоліття там відбулась мінімум дюжина збройних конфліктів з людськими жертвами, включаючи війну, де загинуло мінімум 700 тисяч людей?

Як на берегах затоки неймовірне багатство і світські розваги уживаються із хлібними бунтами? Космополітичні міста з жорсткими релігійними законами? Спортивні події планетарного масштабу із вражаючими обстрілами?

У цьому випуску WAS ми поговоримо про пляшкове горлечко світу, про чорне золото, яке принесло щастя і прокляття, про сунітів і шиїтів, про ядерну програму, про те, як араби вміють влаштовувати санкції, про Америку, Ізраїль та острів Ормуз.

А також про багато інших деталей, які допоможуть зрозуміти, мабуть, найскладніший у світі регіон.

Почнемо з того, що у другій половині XV століття європейські держави шукали прямий морський шлях до Індії, щоб обійтися без османських посередників у торгівлі спеціями.

Португальський король Мануел І прагнув випередити всіх і відправив у плавання команду Васко-Дагами.

Ескадра з чотирьох кораблів обігнула Африку та перетнула Індійський океан, а згодом з почестями була прийнята в індійському порті Калікут.

Це була перша успішна морська мандрівка з Європи до Індії і одночасно початок боротьби європейських держав за контроль над торговими шляхами.

Майже відразу португальці стали створювати мережу військово-морських баз уздовж маршруту.

Експедиція Афонсу де Албукеркі захопила стратегічний острів Ормуз біля входу до Перської затоки.

Так Португалія отримала контроль над шляхами між Персією, Аравією та Індією.

Португальці побудували також укріплення на узбережжі Оману, зокрема в Маскаті і Сухарі.

Але на початку XVII століття сефовіцький шах Аббас І об'єднався з англійською Ост-Індською компанією і витіснив португальців.

А потім перенаправив міжнародну торгівлю з Ормуза на материковий порт, названий Бендер-Аббас, де англійці та голландці відкрили свої факторії.

У XVI-XVII століттях затока також була зоною суперництва двох великих країн.

Сефовіцька держава, тобто Іран, і Османська імперія воювали між собою за контроль над Месопотамією та торговими шляхами до Перської затоки.

І вже тоді проявився фактор, який працює і дотепер. Сефовіцька держава була Шиїцькою, а Османська імперія – Суніцькою.

Вони воювали 134 роки, аж поки мирний договір між державами не закріпив розподіл регіону, який і досі визначає його географію.

До речі, цікава ваша думка, як краще його називати? Близький Схід, Західна Азія чи Середній Схід? Напишіть, будь ласка, в коментарях.

Так чи інакше, землі розділили між османами-сунітами на заході та персами-шиїтами на сході.

Цікаво, що острів Бахрейн опинився по шиїцький бік. Він і досі там залишається, хоча править в країні Суніцька династія.

У XVIII столітті Османська імперія через внутрішні інтриги значно ослабила контроль над своїм узбережжям Затоки, і там почалося державотворення.

В Кувейтській бухті до влади прийшов Сабах бін Джабір, засновник династії, яка править Кувейтом і досі.

На Аравійському півострові союз між правителем Дірії Мухаммадом ібн Саудом і релігійним реформатором Мухаммадом ібн Абдальвахабом започаткував Дірійський Емірат.

Династія Аль-Халіфа захопила Бахрейн, витіснивши перські сили.

Далі у гру включилась Велика Британія, яка мала захистити морський шлях між Метрополією та Індією, своєю головною колонією,

від Арабського племінного союзу Аль-Касімі, що контролював порти Расельхайма та Шарджа, і з них нападав на торгові судна.

Британці захопили Расельхайму і змусили кількох шейхів прибережних територій укласти угоду, відому як загальний морський договір.

Напади на торгові судна заборонялися, а Британії надавалося право карати порушників.

Тепер територія, де діяла угода, – це Об'єднання Арабській Емірати.

До кінця XIX століття Британія уклала подібні договори з Бахрейном та Кувейтом і отримала контроль над більшістю портів Затоки.

Ми продовжимо відразу після того, як ви поставите лайк цьому відео. І ще, ваші підписки мають значення.

Отже, будь ласка, давайте домовимося. З нас якісний контент щотижня, а з вас – підписка.

Наприкінці XIX століття у Персії почали шукати нафту, адже знали, що місцеве населення здавна її використовувало як паливо і для будівництва.

Шах Мозафар Еддін надав британському підприємцю Вільяму Ноксу Дарсі концесію на розвідку, але перші сім років пошуків не дали результатів.

Втім, зрештою, британці святкували успіх в районі Мезджеде-Солейман, і це назавжди змінило долю регіону.

Вже наступного року англоперська нафтова компанія, яка зараз називається British Petroleum, організувала промисловий видобуток і транспортування нафти через Перську затоку.

Під час Першої світової війни британські війська висадилися в порті Басра, щоб захистити нафтові об'єкти і транспортні маршрути, а після того, як Османська імперія розпалася, Британія отримала Ірак.

Згодом країна стала монархією, але британський вплив залишався значним.

На Аравійському півострові Абдель Азіз Ібн Сауд оголосив створення Королівства Саудівська Аравія.

В ті роки нафта була знайдена в Бахрейні, Кувейті та в Саудівській Аравії, а Перська затока стала глобальним транспортним хабом для постачання цього продукту.

Після Другої світової Іран за ініціативою прем'єр-міністра Мохамеда Мосадика націоналізував нафтову промисловість.

Звісно, це не сподобалося міжнародним партнерам. Отже, у результаті спільної операції, британської та американської розвідок,

Мосадика зняли під час перевороту, а нафтова промисловість повернулася під фактичний контроль міжнародного консорціуму.

Ця криза була у регіоні першою, яка стосувалася нафти. І вона показала, що світові держави готові прямо втручатися у внутрішні справи країн регіону, коли йдеться про енергетичні інтереси.

Це створило прецедент, наслідки тривають досі. А крім того, пізніше для ісламського Ірану стало зразковим поясненням того, чому США потрібно вважати великим сатаною.

У 1960-х Британія після півтора століття стала згортати свою присутність в регіоні. Спочатку незалежність отримав Кувейт, потім Бахрейн. Сформувалися об'єднані Арабські Емірати.

Тоді ж Іран установив контроль над островами Абумуса, Великий Тунб і Малий Тунб біля входу до Ормузької протоки. Емірати досі це оскаржують.

Ну а далі відбулися, можливо, найважливіші події в історії Затоки. У жовтні 1973 року почалася Арабо-Ізраїльська війна Судного дня.

Організація арабських країн-експортерів нафти, а саме Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Бахрейн, об'єднані Арабські Емірати, Ірак, а також Лівія, Алжир, Єгипет та Сирія, оголосила ембарго на поставки нафти державам, що підтримували Ізраїль, насамперед США та Нідерландам, а також скоротила загальний видобуток.

На світових ринках виник жахливий дефіцит нафти. Ціни на неї зросли з 3 до понад 11 доларів за барель.

Ембарго тривало всю зиму. Це був перший випадок, коли держави Перської Затоки вдарили по економіці розвинених країн, спровокувавши справжню кризу.

Водночас доходи нафтовидобувних держав стрімко зросли, що радикально змінило їхні фінансові можливості. Так, регіон Перської Затоки назавжди став одним із ключових центрів світової політики.

А наприкінці десятиліття в Ірані відбулася ісламська революція. І країна перейшла в руки релігійних еліт, а згодом і спецслужби Корпус вартових ісламської революції.

Саме в цей момент остаточно оформився конфлікт між Іраном і США.

Революційний шиїцький режим Ірану викликав занепокоєння і у сунніцьких монархій Аравійського півострова.

Вони об'єдналися в Раду співробітництва арабських держав Перської Затоки, економічний і безпековий союз.

Президент Іраку Саддам Хусейн вирішив, що Іран ослаблений революцією, і напав, аби віджати частину узбережжя Затоки.

Почався найкривавіший в історії регіону конфлікт – Ірано-Іракська війна.

Перська затока – це порохова бочка. Достатньо одного сірника, щоб запалити пожежу, яку ніхто не знає, як загасити, яких масштабів вона набуде.

У ході війни сторони атакували нафтові танкери та порти в затоці, а США провели операцію з охорони кувейтських танкерів.

Ось вам і прецедент силового впливу на ринок нафти, який достатньо сильно лихоманило.

Президенту Америки Рональду Рейгану це дуже не сподобалося.

Запам'ятайте це добре – використання життєво важливих морських шляхів у Перській затоці не буде диктуватися іранцями.

Перська затока залишиться відкритою для судноплавства для країн усього світу.

Війна закінчилася нічим, але щойно вийшовши з неї, загнаний в борги Ірак спробував вирішити проблеми зброєю і напав на Кувейт.

Міжнародна коаліція на чолі зі США провела операцію «Щит пустелі» та «Буря в пустелі» і звільнили Кувейт до кінця зими.

Американці зробили висновки. Якщо до цієї війни у них була лише одна військова база в регіоні, в Бахрейні,

то до початку 2000-х їх стало вже десяток – в Кувейті, Катарі, Саудівській Аравії, Еміратах та Омані.

Непримиренні вороги – США та Іран – опинилися в безпосередній близькості.

У 1997-му у Катарі почалася розробка величезного газового родовища,

що поступово вивело країну в трійку експортерів газу та ще збільшило залежність світу від ситуації в протоці.

На жаль, поки немає перспектив, що Емір Катару забезпечить своїми статками потреби нашого каналу.

Тому вся надія на вас. Будь ласка, погляньте на реквізити в описі, підтримайте нас фінансово і долучіться до наших меценатів.

Після терактів у США 11 вересня Штати розпочали війну проти режиму Саддама Хусейна в Іраку.

Радикально змінила баланс сил у регіоні.

Послаблення Іраку значно посилило Іран. Тегеран форсував свою ядерну програму.

Після довгих переговорів країну все ж вдалося умовити на зупинення збагачення урану.

Втім, за три роки адміністрація Трампа вийшла з угоди, адже не вважала її дійсно ефективною.

На Іран знову наклали санкції, але він продовжив працювати над ядерною зброєю.

У Буремні 2020-ті навколо Затоки криза майже не припиняється.

У неї втягнуті Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Оман, Кувейт та всі інші країни Затоки,

а також США, Ізраїль, Велика Британія, Франція, Китай, Росія.

І напруження навколо морських комунікацій у Перській Затоці і, зокрема, Ормузькій протоці,

спричиняють стрибки цін на ринках. І не лише нафтовому.

Тільки погляньте, яка частина світового ринку ключових товарів рухається Затокою.

Більшість цих вантажів проходять Ормузькою протокою, судохідна ширина якої – всього 3 кілометри.

І від них, цього пляшкового горличка, цього голкового вушка, залежить економічна стабільність у всьому світі.

Отже, з чим ми підійшли до 2026 року?

Звісно ж, головний конфлікт в регіоні Перської Затоки між Іраном та Сполученими Штатами.

При цьому американці підтримують мережу військових баз у Бахрейні, Кувейті, Катарі,

Об'єднаних Арабських Еміратах, Саудівській Аравії та Іраку.

Козирна карта Ірану – можливість зупинити судноплавство в Ормузькій протоці.

Шийський Іран також важко уживається із суніцькими монархіями Аравійського півострова,

Саудівською Аравією, Бахрейном, Кувейтом, Катаром та Еміратами.

Ще одним джерелом нестабільності є Ірак, де одночасно діють американські війська

та проіранські збройні угруповання, що створює постійні військові інциденти.

Китай намагається балансувати, підтримує стратегічні стосунки як з Іраном, так і з Саудівською Аравією.

Росія останнім часом підіграє Ірану, хоча явно зацікавлена в нестабільності в регіоні,

щоб знищити кількість конкурентів у продажі нафти, газу, добрив.

Мільярди людей різних національностей, релігій та статків, уряди, армії, акції на біржах, національні валюти,

криптотрейдинг і розвиток штучного інтелекту – 30 трильйонів доларів світового ВВП на рік.

Все це залежить від протоки шириною у три кілометри, протистояння за яку йде вже 500 років.

Не згодні з цим? Надто емоційно? А запропонуйте свій варіант у коментарях.