Великий сучасний міф, який для більшості росіян замінив справжню кримську
Download transcript (.vtt)
0:00
0:04
0:07
0:12
0:18
0:22
0:26
0:31
0:36
0:41
0:45
0:48
0:54
1:00
1:05
1:10
1:16
1:19
1:24
1:26
1:30
1:35
1:38
1:44
1:49
1:55
1:58
2:03
2:09
2:11
2:15
2:19
2:23
2:25
2:30
2:34
2:40
2:45
2:50
2:54
3:00
3:05
3:12
3:18
3:24
3:26
3:31
3:37
3:42
3:47
3:52
3:57
4:00
4:06
4:10
4:15
4:20
4:26
4:30
4:35
4:40
4:44
4:48
4:53
4:58
5:03
5:05
5:11
5:14
5:19
5:21
5:26
5:29
5:34
5:37
5:44
5:49
5:53
5:58
6:03
6:05
6:09
6:12
6:17
6:23
6:26
6:30
6:35
6:40
6:46
6:50
6:54
6:59
7:05
7:10
7:16
7:19
7:24
7:28
7:34
7:39
7:43
7:47
7:51
7:55
8:01
8:05
8:11
8:15
8:20
8:24
8:45
8:50
8:52
8:57
9:03
9:07
9:14
9:16
9:19
9:24
9:30
9:33
9:38
9:42
9:44
9:49
9:51
9:57
10:01
10:04
10:09
10:13
10:20
10:25
10:30
10:34
10:39
10:42
10:48
10:53
10:58
11:00
11:06
11:11
11:16
11:19
11:24
11:29
11:32
11:36
11:39
11:44
11:46
11:51
11:55
11:57
12:02
12:07
12:13
12:18
12:23
12:26
12:31
12:36
12:41
12:45
12:51
12:57
13:02
13:07
13:13
13:17
13:22
історію, виник не на порожньому місці.
А тотальне переписування історії Криму з повним викреслюванням з минулого
кримських татар і звеличенням росіян сталося після Другої світової війни.
Спершу статус Криму знизили з автономної республіки до області, адже депортація
кримських татар зробила існування автономії непотрібним.
Перед війною офіційними мовами республіки були російська і кримсько-татарська, і
цієї спадщини прагнули якнайшвидше позбутися.
Паралельно влада почала справжню війну з кримською історичною топонімікою.
Спочатку було перейменовано 11 районів і районних центрів у Криму, що мали
кримсько-татарські та німецькі назви.
Далі ще понад 300 сіл і селищ, а найбільшого і за розмахом, і за цинізмом удару
завдали саме в четверту річницю депортації кримських татар.
Для остаточного розв'язання кримського питання в Сімферополі скликали об'єднану
наукову сесію відділення історії та філософії Академії науки СРСР та її
кримської філії. І розробили інтерпретацію кримської історії, яка і лягла в
основу міфу про Крим наш.
Радянські історики вирішили, що історія Криму не віддільна від історії великого
російського народу.
Уже в найдавніші часи визначальне значення в історичній долі Криму мали його
взаємини з хліборобським населенням російської рівнини, точніше кажучи, зі
слов'янським російським населенням.
В цьому випуску ОЗ розбираємо головні міфи з історії Криму, створені росіянами
задля виправдання своїх хижих дій.
Міф перший.
Крим – це споконвічна російська земля.
Насправді, постійне слов'янське населення на півострові з'явилося не раніше, ніж
у 13 столітті. До анексії Криму російською імперією 1783 року було
зникаюче малим.
А оскільки ще й не всі слов'яни були росіянами, то казати про споконвічну
російську землю просто смішно.
Майже впродовж сторіччя, з моменту анексії, росіяни у Криму становили лише
незначний відсоток населення.
Це були здебільшого чиновники та солдати, а пізніше ще й земельна аристократія.
Переважну більшість населення становили кримські татари.
Лише після невдалої для Росії Кримської війни уряд усерйоз узявся за місцевий
люд, практично змусивши його масово перебратися до Османської імперії.
Водночас зростала кількість російських переселенців, але тільки на початку 20-го
століття частка росіян у Криму перевищила відсоток кримських татар.
Із трьох тисячоліть писемної історії Криму частка росіян становить тут
абсолютну більшість лише 80-ти літ, або близько 2,5% усієї кримської
історії. Трохи замало для споконвічно-російського Криму, чи не так?
Міф про тотожність Херсонеса та Севастополя відіграє
роль своєрідної перемички, що сполучає прадавні часи з
подіями Кримської війни.
Прирівнюючи Херсонес до Севастополя, російська пропаганда посилює загальну
сакральність Криму і поєднує хрещення Володимира Великого з нашими днями.
Але єдиним науковим критерієм спадкоємності міст вважається неперервність
заселення. Херсонес протягом античності та раннього середньовіччя був єдиним
містом у Криму, котре жодного разу не захоплювали вороги.
Але в останні роки 14-го століття ординці завдали Херсонесу нищивного удару, від
якого він уже не оговтався.
Генуестці, а потім турки, просто розібрали вцілілі міські будови.
У період Кримського ханства на протилежному березі бухти, на значній відстані
від руїн Херсонеса, виникло кримсько-татарське село Ак'яр.
Згодом цариця Екатеріна ІІ наказала влаштувати фортецю Велику Севастополь, де
нині Ахті-Яр і де повинні бути адміралтейство, верф для першого рангу
кораблів, порт та військове селище.
Теоретично Ак'яр можна вважати попередником Севастополя, а от Херсонес не може
бути ним за жодних обставин, оскільки його руїни впродовж 200 років навіть не
перебували в межах міста Севастополя.
Міф третій. Кримські татари – некорінний народ Криму.
Уже в першому російському історичному творі «Сківська історія» Андрія Лизлова
слово «татари» вживалось і щодо монголів, і щодо предків кримських татар.
Автор спирався на багатовікову літописну традицію Русі називати монголів у
військово-політичному плані татарами.
А в XIX столітті письменник Сергій Глінка фактично ототожнював кримське ханство
з монгольським пануванням.
У радянський час цю схему підтримував Павло Надінський, один із головних творців
сталінської версії історії Криму.
Він описував прихід татаро-монгольських орд у XIII столітті як початок
татарського панування в Криму.
Подібна термінологічна плутанина зберігалася і в працях професійних радянських
істориків, зокрема Анатолія Якобсона.
У XXI столітті тезу підхопили російські пропагандистські ресурси.
Але, по-перше, назва татари протягом століть застосовувалася до різних народів і
політичних спільнот, тому виводити сучасний кримсько-татарський народ
безпосередньо від монгольських завойовників лише за назвою ненауково.
Кримсько-татарська мова споріднена з половецькою, а половці жили в Криму за два
століття до монголів.
А, по-друге, статус корінного народу не залежить від того, чи був цей народ
найдавнішим населенням території.
Міжнародне право пов'язує його з історичною тяглістю та збереженням власних
суспільних і культурних інституцій, а для кримських татар ці ознаки безумовно
наявні.
Міф четвертий. Кримські татари, дезертири та зрадники.
Радянські пропагандисти вигадали, а їхні сьогоднішні наступники охоче підхопили
виправдання депортації нібито численними гріхами кримських татар.
І перше звинувачення в цій зв'язці, начебто 1941 року, кримці
масово дезертирували з лав Червоної армії.
Початок звинуваченням було покладено на найвищому рівні.
Усі призвані до Червоної армії становили 90 тисяч осіб, зокрема і 20 тисяч
кримських татар. 20 тисяч кримських татар дезертирували в 1941
році з 51-ї армії під час відступу з Криму.
20 тисяч – це заокруглена кількість усіх кримських татар, котрі служили в
Червоній армії. 9 тисяч з них вижили.
Серед них були двічі герої Радянського Союзу Амет Хан Султан, п'ятеро героїв
СРСР і два повні кавалери Ордена Слави.
Отже, взятися 20 тисячам кримсько-татарських дезертирів просто не було звідки.
За офіційними ж даними, з-поміж вихідців з Кримської АРСР було затримано всього
479 дезертирів усіх національностей.
Але головна претензія до кримських татар – це начебто їхній масовий
колабораціонізм в роки Другої світової війни.
Безумовно, існування колабораціоністських організацій кримських татар у роки
війни – це факт. Однак поширювати відповідальність за ці злочини на будь-кого,
крім їхніх безпосередніх учасників, а тим паче на весь народ проти міжнародного
права, яке засуджує будь-які спроби застосування колективної відповідальності.
Що ж до кримсько-татарських добровольців на службі у німців, то кількість
реально підтверджених колабораціоністів у період їхньої максимальної чисельності
на кінець 1943 року була такою.
Водночас
в лавах Червоної армії та партизанських загонах кримських татар воювало вдвічі
більше.
Готуючись до можливої війни з Туреччиною за Чорноморські протоки, Йосип Сталін
методично зачистив Крим, влаштував депортацію кримсько-татарського народу.
Аби виправдати цей жахливий злочин, що перетворився на геноцид, чекісти
звинуватили депортованих у масовому дезертирстві і тотальному колабораціонізмі.
Міф п'ятий.
Крим не має до України жодного стосунку.
Російські міфотворці, здається, ладні кістьми лягти, аби довести, що до 1954
року Крим та Україна перебували щонайменше в різних усесвітах і
ніколи не перетиналися.
Звісно, ми зараз доведемо зворотне, але спочатку нагадаємо, поставте, будь
ласка, лайк цьому відео та підпишіться на наш канал, аби зробити внесок у
здолання російських міфів.
Цій же меті добре послужить також ваш посильний внесок, наприклад, на монобазі,
де ми постійно додаємо активності.
що географічно Кримський півострів є продовженням південноукраїнських степів,
тому безглузду думати, що впродовж минулих століть у них могли бути різні
історичні долі.
Хоча за середньовіччя Крим не входив до складу Русі, приблизно з XIII століття
на півострові фіксується постійне слов'янське населення.
Немає сумнівів, що серед цих слов'ян були вихідці із сучасної території України.
Від кінця XV століття зв'язки між Кримом та українськими землями стали тривкими
і безперервними, хоча не завжди приносили задоволення сторонам.
З одного боку кримці здійснювали вторгнення, українських бранців продавали на
кримських ринках. З іншого, українські козаки регулярно нападали на кримське
узбережжя, також беручи полонених.
Окремі групи кримських татар з XIV століття осідали на українських землях,
передусім на Волині, привносячи туди свою культуру, а українські невільники в
Криму, навертаючись до ісламу, одержували волю і поповнювали генофонд населення
півострова.
Відбувалися інтенсивні взаємні запозичення у способах гоління голови і бороди,
одязі, озброєнні, їжі та навіть тактиці кінного бою.
А такі, наприклад, нібито питому українські слова, як «козак», «шаровари» і
навіть «майдан» прийшли з Криму.
Звичним явищем були чумаки, які возили сіль з Криму до України, а також купці,
що організовували інші кримсько-українські торговельні зв'язки.
Згадаємо і військові альянси.
Запорізькі стрільці допомогли хану Мехмеду Гераю Третьому відстояти трон у
боротьбі з ханом Дженібеком Гераєм.
Згодом запорожці ще раз підтримали Мехмеда Герая Третього у протистоянні з
ворогами.
Кримські татари були союзниками Богдана Хмельницького, і хоч їхнє поводження на
полі бою не завжди тішило гетьмана, разом вони спромоглися здобути чимало
перемог.
Кримські війська допомагали козацьким гетьманам у їхній боротьбі за незалежність
від Варшави та Москви. Підтримували, зокрема, і військову міцю, українську
політичну еміграцію, Петрика Іваненка, Пилипа Орлика та інших.
Гетьманщина та Кримське ханство майже одночасно були розчинені у складі
Російської імперії і в перші десятиліття входили до однієї адміністративної
одиниці, новоросійського генерал-губернаторства.
З того часу майже без перерв Крим та прилеглі до нього українські землі
становили єдиний економічний організм.
Міф шостий. Хрущов подарував Крим Україні.
З усіх російських міфів про Крим, цей є чи не найпопулярнішим.
Незліченну кількість разів його озвучували у промовах та писали у соцмережах і
публіцистиці. І в результаті теза про подарунок не викликає у багатьох сумніву.
Але якщо коротко, то рішення про передання Кримської області зі складу
Російської Федерації до УРСР ухвалювалося не одноосібно-хрущовим, а
колегіально-вищим радянським керівництвом і жодної волюнтаристської ініціативи
чи царського подарунка не було і близько.
А які ще дикі і неправдиві речі про історію Криму вам доводилося чути або
читати? Давайте обговоримо це в коментарях.