Москва кохала Гітлера майже 2 роки. Вони про це воліють мовчати

За свою історію, Річ Посполита зазнавала кількох поділів.

Перші три відбулися відповідно у 1772, 1793 і 1795 роках.

У розподілі брали участь Австрія, Прусія та Росія.

Втім, полякам вдалося зберегти мову, культуру, традиції та національний характер.

У цьому випуску WAS ми поговоримо про четвертий поділ Польщі,

який розпочався у 1939 році і став яскравим проявом жорстокості, підступності, брехні двох злочинних імперій,

показав слабкість військових союзів, ненадійність угод, цинізм, пропаганди.

І все це надовго визначило сучасний світ.

Кордон між Другою Річчю-Посполитою та Радянськими республіками визначив Рийський мирний договір, який завершив польсько-радянську війну.

До складу Польщі увійшли території на схід від так званої лінії Керзона,

запропонованої міністром зовнішніх справ Британії Джорджем Керзоном та підтриманої державами Антанти

умовної межі між районами з переважно польським населенням і землями, де більшість становили українці та білоруси.

Втім, радянське керівництво сприймало Рийський договір як наслідок поразки.

Версальська мирна угода передала польщі частину Познанщини, Західної Прусії та Верхньої Сілезії, забезпечивши вихід до Балтійського моря.

Данциг, сучасний Гданськ, став вільним містом під захистом Ліги націй, але перебував в польському митному просторі.

Після приходу Гітлера до влади повернення цих земель стало державною програмою.

Польща, знаходячись між двох агресивних сусідів, намагалася будувати безпеку через оборонні союзи з Францією та Румунією,

укладати пакти про ненапад з СРСР та Німеччиною.

Ця конструкція захиталася після Мюнхенської угоди, яка дозволила Німеччині приєднати Судецьку область Чехословаччини.

Уряд Польщі скористався кризою і приєднав частину Тешинської сілезії.

Минуло лише три тижні і міністр закордонних справ Німеччини Юахім фон Рібентроп висунув полякам вимоги щодо передачі міста Данцих,

будівництва екстериторіальної автомагістралі та залізниці через польське Помор'я, а також вступу Польщі до Антикомінтернівського пакту,

в якому на той момент були Райх, Японія та Італія.

Польське керівництво вимоги не прийняло, тож Гітлер денунсував польсько-німецьку декларацію про незастосування сили.

Для Польщі запахло смаленим. Вона звернулася до Франції та Британії, які надали їй гарантії незалежності держави.

На переговорах з Британією та Францією щодо протистояння Німеччині, Москва вимагала права провести червону армію через територію Польщі.

Польський уряд відмовився, побоюючись, що радянські війська окупують країну.

Одночасно керівництво СРСР вело переговори з Берліном.

До Москви прибув Ріббентроп, який підписав з головою Ради народних комісарів В'ячеславом Молотовим договір про ненапад.

Таємний додатковий протокол визначав сфери інтересів у Східній Європі, зокрема і передбачав поділ Польщі.

Для Гітлера пакт усував загрозу радянської участі у війні на боці Польщі, а для Сталіна відкривав шлях до територій колишньої Російської імперії та відсував кордон СРСР.

За тиждень німецькі війська напали на Польщу, використавши інсценовану провокацію.

Перевага Німеччини в авіації, бронетехніці, зв'язку та координації давала змогу проривати оборону і оточувати польські угруповання.

Британія та Франція оголосили війну у Німеччині.

Французькі війська розпочали обмежений Саарський наступ, який втім не змусив німецьке командування відмовитися від кампанії в Польщі.

Польська армія активно пручалася, зокрема провела контратаку над річкою Бзура.

Але нацисти захоплювали Варшаву, інші території, аж поки 5 жовтня поляки не програли останню битву біля міста Коцьк.

17 вересня 1939 року радянський уряд вручив польському послу в СРСР Вацлаву Гжибовському ноту,

у якій заявив, що польська держава нібито перестала існувати, а українське та білоруське населення на території Польщі залишилося беззахисним.

Сталін наказав Червоній армії перейти польський кордон і зайняти території, які радянська пропаганда називала Західною Україною та Західною Білорусією.

Радянські частини швидко просувалися вглиб східних воєводств, скориставшись тим, що основні польські сили були зайняті боями проти Німеччини.

19 вересня радянські танкові підрозділи підійшли до Львова.

Командувач оборони Львова генерал Владислав Лянгнер вирішив здати місто Червоній армії, розраховуючи на кращі умови для польських військових, ніж у разі німецького захоплення.

Поляки здали також Тернопіль, Луцьк, Станислав, Рівне, Дрогобич та інші українські міста.

Президент Польщі Ігнацій Мосцицький та члени уряду перейшли польсько-румунський кордон, розраховуючи через територію Румунії дістатися до Франції.

Але румунська влада під тиском Німеччини обмежила пересування польських посадовців.

Тоді Мосцицький передав президентські повноваження колишньому маршалку Сенату Владиславу Рачкевичу, який перебував у Франції.

Рачкевич призначив генерала Владислава Сікорського головою уряду. Новий польський уряд у вигнанні був визнаний Францією, Великою Британією та США.

Зустрівшись, німецькі та радянські частини провели у Бресті спільні урочистості і навіть невеликий парад.

Новий міждержавний договір визначив кордон між Німеччиною та СРСР по річках Піса, Нарва, Західний Буг і Сян.

Радянські газети розгорнули пропагандистську компанію на підтримку вторгнення.

Другу річ Посполиту називали державою поміщиків і капіталістів, яка пригнічувала українських та білоруських селян.

Відповідно, червону армію зображували визволителькою і рятівницею.

Для закріплення тез про визволення Західної України і Західної Білорусі та возз'єднання братніх народів

долучили в тому числі українських митців, зокрема Павла Тичину, Олександра Коренійчука та Олександра Довженка, який зняв фільм «Визволення».

Втім, жодного реального звільнення не відбувалося.

Радянська влада швидко ліквідувала політичні та громадські об'єднання, націоналізувала власність

і розпочала репресії проти поляків, українців, білорусів та євреїв.

СРСР організував так звані вибори безреальної альтернативи до народних зборів Західної України та Західної Білорусі.

Обрані таким чином маріонеткові парламенти звернулися з проханням включити території до Радянського Союзу.

Німеччина приєднала західні та північні польські землі до Райху декретом рейхсканцлера Адольфа Гітлера

і відразу розпочала каральну операцію «Таненберг» проти польських чиновників,

офіцерів, учителів, священників, юристів, журналістів і громадських діячів.

Потенційних учасників опору заарештовували і страчували.

Особливо масштабними стали злочини на Помор'ї і у Великопольщі. Близько 30 тисяч і 10 тисяч жертв відповідно.

Далі запрацювала кампанія знищення польської інтелігенції «Інтелігенс Акція».

Приблизно 50 тисяч осіб були вбиті, а ще близько 50 тисяч ув'язнені в таборах.

Жахливою була політика Німеччини щодо євреїв. Їх позбавляли прав, майна, свободи пересування і можливості легально працювати.

Заганяли у гетто, найбільші з яких діяли у Варшаві, Лодзі, Кракові, Любліні.

Із 41-го року нацисти перейшли до масових розстрілів, депортацій до таборів смерті, зокрема таких як Аушвіц-Біркенау, Треблінка, Белжеці, Собібор, Хелмно і Майданек.

Приблизно 3 мільйони, тобто понад 90% польських євреїв, були вбиті.

На радянському боці НКВДшники масово заарештовували офіцерів, поліціантів, чиновників, суддів, підприємців, землевласників і політиків.

Їх депортували до північних районів Росії, Сибіру, Казахстану та інших віддалених регіонів.

Навесні 1940 року майже 22 тисячі офіцерів, поліцейських та інших розстріляли в Катинському лісі біля Смоленська.

Після нападу Німеччини на СРСР Москва вирішила відновити дипломатичні відносини з польським урядом у Вигнанні, об який ще нещодавно витирала ноги.

Радянський посол у Британії Іван Майський уклав з Сікорським угоду, яка, зокрема, передбачала створення на території СРСР польської армії,

яка мала воювати проти Німеччини у взаємодії з радянською стороною.

Але восени 1942 року місцеві жителі окупованої нацистами Смоленщини повідомили новій владі про поховання поляків в Катинському лісі.

Німці провели розкопки, запросили представників польського Червоного Хреста, журналістів, пред'явили поховання і звинуватили СРСР.

Польський уряд у Вигнанні звернувся до Міжнародного комітету Червоного Хреста з проханням провести незалежне розслідування.

СРСР відкинув звинувачення, заявив, що поляків нібито вбили німці, і розірвав дипломатичні відносини з польським урядом.

Натомість на радянській території сформували Першу польську піхотну дивізію імені Тадеуша Костюшка.

Пізніше Москва створила маріонетковий Польський комітет національного визволення, який виконував функції тимчасового уряду на території, зайнятій Червоною армією.

Цей комітет, відомий як Люблінський, уклав з Радянським Союзом угоду, в якій визнав втрату більшості територій, захоплених СРСР у 1939 році.

Ще з початку захоплення Польщі на піднімецькій території сформувалася Підпільна служба перемоги Польщі, яка згодом була реорганізована у Союз збройної боротьби.

У 1942 році на його базі створили армію Крайову під керівництвом польського уряду в екзилі.

Попри відсутність дипломатичних відносин з Москвою, польське керівництво не могло ігнорувати радянський наступ.

Тому із січня 1944 року армія Крайова розпочала операцію «Буря» проти німецьких військ у міру наближення Червоної армії до відповідних польських територій.

Розділи армії Крайової мали зустрічати радянське командування як представники законної польської влади.

Але радянські органи після спільних боїв заарештовували командирів армії Крайової і примушували вояків вступати до підконтрольних комуністам частин.

Найдраматичніший момент — повстання армії Крайової у Варшаві.

Протягом двох місяців німецькі війська придушували спротив, масово вбиваючи цивільних і зруйнувавши значну частину міста.

А Червона армія не поспішала на порятунок. Знищення армії Крайової відповідало політичним інтересам Москви.

Натомість вона створила тимчасовий уряд на базі Польського комітету національного визволення.

Раніше під час Тегранської та Ялтинської конференцій керівники СРСР, США та Великої Британії визначили майбутнє Польщі.

Сталін не збирався віддавати Польщі майже нічого із захопленого на початку Другої світової,

але країна мала отримати території на Півночі та Заході за рахунок Німеччини.

Належало також провести вільні вибори.

Під кінець війни радянське командування запросило 16 керівників польської підпільної держави на переговори до міста Прушков під Варшавою

до розташування маршала Георгія Жукова під гарантії безпеки, але НКВС заарештував їх.

Серед них були останній командувач армії Крайової генерал Леопольд Окуліцький,

урядовий делегат Ян Станіслав Янковський і голова Ради національної єдності Казімеш Пужак.

Після показового процесу більшість з них отримала тюремні строки.

До тимчасового уряду національної єдності, втім, включили колишнього прем'єр-міністра уряду у вигнанні Станіслава Миколайчика.

При цьому комуністи зберегли контроль над армією, поліцією, службами безпеки, інформацією та ключовими посадами.

Але США і Велика Британія визнали новий промосковський уряд та припинили співпрацю з польською владою в екзилі.

Зараз маємо нагадати, як ми потребуємо вашої фінансової підтримки для продовження діяльності.

Будь ласка, за реквізитами в описі долучайтеся до Монобази та інших зручних способів підтримки.

Також з гордістю повідомляємо, що на Монобазі з'явився новий бонус.

Якщо ви на рівні Чумак або вище, на вас чекає ексклюзивний скін для карти.

Дякуємо нашим постійним і новим меценатам.

Комуністичне керівництво Польщі провело аграрну реформу, розподіливши великі маєтки між селянами,

чим здобуло підтримку частини сільського населення.

Також уряд націоналізував великі промислові підприємства, банки і транспорт.

Влада провела референдум, відомий як три рази так,

щодо скасування Сенату, соціально-економічних реформ і визнання нового західного кордону.

Опозиція закликала залишити Сенат, але результати сфальсифікували.

Референдум став випробуванням контролю над агітацією, виборчими комісіями та підрахунком голосів.

Далі відбулися вибори до законодавчого Сейму.

Польські і прорадянські силовики арештовували активістів Польської селянської партії,

влада анулювала списки кандидатів, обмежувала агітацію і використовувала адміністративний ресурс, фальсифікувала результати.

Отже, промосковський демократичний блок на чолі з Польською робітничою партією отримав переважну більшість.

Станіслав Миколайчик утік з країни через загрозу арешту.

Перший секретар Польської робітничої партії Владислав Гомулка підтримував комуністичний лад і залежність від СРСР,

але обстоював поступовіший так званий польський шлях до соціалізму та обережніше ставився до примусової колективізації.

Сталіну це не сподобалося. Гомулку усунули з посади керівника партії,

натомість призначили президента Польщі Болеслава Берута підконтрольного Москві.

Польща стала частиною так званого соціалістичного табору, формально зберегла незалежність, але фактично багато в чому керувалася з Радянського Союзу.