Десятиліттями ми вчили, що наші корені у сильній і розвиненій державі на ім'я
Київська Русь. Назвали так найбільший кінотеатр та історичний парк недалеко від
столиці. Але ж цього словосполучення немає ані в літописах Русі, ані в
документах наших сусідів, з якими велися війни і будувалися торгові стосунки.
Так свою землю не називали ані князі, ані воєводи, ані заможні містяни, ані
селяни середньовіччя.
У цьому випуску ОЗ ми говоримо про те, хто і навіщо вигадав словосполучення
Київська Русь, як Московія стала Росією та хто і як скористався суто науковим
терміном, аби змінити свідомість сотням мільйонів людей в усьому світі.
Відразу зазначимо, що ми не користуємося різними трюками для впливу на вашу
свідомість, а прямо говоримо, нам потрібні ваші лайки.
І будь ласка, підпишіться на канал, якщо досі не зробили цього.
Це важливо, аби ви регулярно отримували нагадування про наші нові відео.
Почнемо розбиратися з найперших згадок.
Вони датуються IX століттям.
Тоді державу називали Руссю, а її володіння – Руською землею.
Ось як описує повість минулих літ початок переговорів послів з Києва та
візантійських правителів.
Ми від народу Руського, послані від Олега, великого князя Руського і всіх, що є
під рукою його світлих бояр, до вас, Льва і Олександра і Костянтина,
великих за волею Божою самодержців, цесарів грецьких, для збереження і на
засвідчення дружбі, яка от багатьох літ була межи християнами і Руссю.
Походження самого слова Русь залишається предметом дискусії.
За скандинавською версією, назва походить від позначення веслування або
людей-мореплавців.
Спорідненим із ним вважають фінське слово «році» – назву Швеції.
Історик Михайло Максимович пропонував пов'язувати назву Русь із річкою Рось.
Найбільш рання, надійно датована згадка про Русь міститься в написаних латиною
Бертинських аналах – середньовічній пам'ятці Франкської імперії.
Там згадуються посланці, що називали свій народ Рос.
Арабською назву Ар-Рус ужив географ Ібн Хордадбех у книзі
«Шляхів і країн».
Візантійський патріарх Фотій згадав нашестя Росів на Константинополь у
грецькомовних проповідях.
Поступово держава із центром у Києві набувала сил і впливу.
Її назва згадувалась все частіше у джерелах різними мовами.
Втім, навала монголів сильно вдарила по впливу Києва.
А от Москва навпаки набула ваги, здобувши перед монгольськими ханами статусу
центру окупованої Русі.
А в 15-му столітті великий князь московський Іван ІІІ, який походив із династії
Рюриковичів, використав спорідненість із давніми руськими князями для власної
експансії. Він присвоїв титул «Государ всія Русі» і на переговорах з великим
князем литовським і руським Олександром Янгеллончиком оголосив руські землі
своєю спадщиною.
«Не тільки то наша отчина, ті городи, що тепер у нас, а й вся руська земля,
Київ, Смоленськ і інші городи, які він, Олександр, має у себе з литовською
землею, то за Божою волею наша отчина від наших предків».
Іван радить відступити Москві решту руських земель, а інакше дає розуміти, що
між Москвою і Литвою не буде певної
згоди.
Для запису титулу Івана Третього московські книжники використовували в тому
числі форму «Росія».
Її запозичили від грецької назви «Русі», яку вживали візантійські автори та
церковні ієрархи.
Пізніше походження двох «С» у назві країни мовознавці пов'язують з впливом
латини. Справа в тому, що одиничне «С» між голосними могло читатися як
«З», а от подвійне – як «С».
Століття тому на ці зміни пішло багато років, але в сучасному світі все
змінюється значно швидше.
І всі ми кожні кілька років просто зобов'язані переглядати багаж власних знань і
навичок. Так швидко міняється суспільство і ринок.
Після перемоги у Північній війні Сенат і Синод запропонували царю Петру I
новий титул імператора Всеросійського, а держава стала називатися
Російською імперією.
Після цього написання з двома «С» стало панівним.
Один з наступників Петра, імператор Олександр I, замовив наукове обґрунтування
послідовної державної історії від давніх київських князів.
Він призначив письменника Ніколая Карамзіна офіційним історіографом з її
щорічною виплатою 2000 рублів та доступом до монастирських рукописів.
Історія російської держави Карамзіна була першим описом історії Росії,
призначеної для широкої публіки.
Усі, навіть світські дами, кинулися читати історію своєї батьківщини.
Досі їм невідому. Вона стала для них новим відкриттям.
Стародавню Росію, здавалося, відкрив Карамзін, як Америку Колумб.
Автор проявився радше як письменник, ніж як історик.
Він більше дбав про красу мови, аніж про висновки з подій.
Втім, головний висновок він зробив – самодержавство є запорукою збереження
Росії.
І ось ми підходимо до словосполучення «Київська Русь».
Як не дивно, вперше в письмовому вигляді воно міститься не в давньоруському, не
в російському імперському джерелі, а в історичній праці польського історика
Матвія Стрийковського.
Видання мало таку повну назву.
Хроніка Польщі, Литви, Жемотської землі, а також усієї Русі – Київської,
Московської, Сіверської, Волинської, Подільської, Підгірської, Підляської, тощо.
Щоправда, Київську Русью автор називає регіон, а не всю державу.
І лише за 250 років сполучення «Київська Русь» починає набувати нового значення.
Перший ректор відкритого заради посилення російської думки в Києві, університету
Святого Володимира, Михайло Максимович, вивчав версії походження давньої руської
держави. Він намагався спростувати поширену на той момент парадигму, що Русь
заснували вихідці із Скандинавії.
Отже, учений вивчав літописи, і у книжці «Звідки йде Руська земля» він спочатку
називав Київською Руссю «Князівство з центром у Києві» на відміну від
Новгородського, Суздальського тощо.
Але наприкінці твору він формулює так, що цілком можна сприймати Київську Русь
як назву держави. Саме ця стародавня Київська Русь була розсадником руського
духу для своїх хоробрих синів – русичів, духу любові до руської землі та її
слави, якою лунали самі імена руських князів.
Максимович вважав Київ початком історії Русі і водночас історії Російської
імперії. Свій погляд він виклав у промові перед міністром освіти Сергієм
Уваровим. Київ був центром давнього періоду, Москва – наступного, а Петербург
– нового. Звісно ж, ці праці українофіла Максимовича імперська історіографія
використала для обґрунтування власних претензій на історію Русі.
Продовжимо після важливого повідомлення.
Долучайтеся, будь ласка, до підтримки нашого каналу на монобазі та в інший
зручний для вас спосіб – посилання в описі.
Варто наслідувати приклад наших меценатів.
Завдяки
їм
виходять
наші
випуски.
Дякуємо. Хочете, щоб ваше ім'я теж увійшло в історію WAS?
Посилання в описі.
Ідемо далі. Великодержавницький російський історик Сергій Соловйов у своїй праці
«Історія Росії з найдавніших часів» вже у 1851 році
використовував термін «Київська Русь» як найменування державного утворення.
Візанційці повідомляють про прийняття християнства русами, про відправлення до
них єпископа з Царгорода.
Так уже рано виявилося значення Києва в нашій історії наслідок зіткнень
Київської Русі з Візантією.
Професор Петербурзького університету Сергій Платонов у своєму курсі лекції у
Військово-юридичній академії додав Найточніше буде визначати Київську Русь як
сукупність багатьох князівств, об'єднаних однією династією, єдністю релігії,
племені, мови і народної самосвідомості.
Назва поступово набувала поширення у наукових колах.
І ось історик Ніколай Рожков, учень професора Василія Ключевського, найменував
першу частину своєї праці «Огляд руської історії із соціологічного
погляду так – Київська Русь з VI до кінця XII століття».
Далі Ключевський згадував Київську Русь як колиску руської народності, але з ним
не погоджувався український історик і майбутній перший керівник УНР Михайло
Грушевський. Автор має досить дивні поняття на початки української народності і
не підноситься ані трохи над традиційним підмішуванням поняття руської історії,
поняттями великоруського народу і російської держави, являючися при тім великим
приклонником сей державної ідеї.
Українська народність лишається поза межами його руської історії.
Може, зрештою, все і ліпше.
Втім, курс історії Ключевського переклали на англійську і видали під назвою «A
History of Russia». Туди увійшла форма «Kievan Rus».
І саме так і досі називається англомовна сторінка у Вікіпедії.
Відповідні сторінки існують німецькою, польською, іспанською, французькою і
багатьма іншими мовами.
Назву поширювали серед студентів як вищі в Російської імперії, так і інших
держав. Але до певного часу формулювання залишалося в колі науковців.
Аж поки за справу не взялися Йосип Сталін і В'ячеслав Молотов, які наказали
розробити нові підручники для радянських дітей.
На думку керівника СРСР, викладання було надто абстрактним, а потрібно було так
описати конкретні події, біографії діячів та використати хронологію, які б
підводили учнів до марксистського розуміння історії.
Схвалений урядовою комісією підручник «Короткий курс історії СРСР» за редакцією
історика Андрія Шестакова видав от таке.
З початку X століття київське князівство слов'ян називається Київською
Руссю. Учні отримали готове твердження, а історіографічна умовність набувала
вигляду документально засвідченої самоназви.
Наукового авторитету терміну додала книжка історика Бориса Грекова «Київська
Русь». Поєднання шкільного викладання і академічного видання закріплювало назву
в освіті та науці.
Міжнародну аудиторію ця історична послідовність отримала, зокрема, через працю
історика Георгія Вернадського «Києван Раша», видану Єльським університетським
видавництвом. При цьому англійське слово «Раша» працювало на ототожнення Русі із
Росією. У 50-ті роки назва настільки розповсюдилася, що навіть в офіційних
документах писали, ніби така держава дійсно існувала.
Російський, український і білоруський народи походять від єдиного корення –
древньоруської народності, яка створила древньоруську державу – Київську Русь.
Отже, назва «Київська Русь» стала частиною історичної схеми, за допомогою якої
російська влада намагалася привласнити українське минуле і українські землі.
Росії хотілося б, щоб сильна середньовічна держава з багатою історією стала
основою, джерелом сучасної державності.
Та ба більше, територіальних претензій, адже це землі, які начебто належали
країні спокон віку.
В українських підручниках таке сполучення, на щастя, вже не використовується.
Державу там називають Русь або Русь Україна.
Втім, велика кількість людей, навіть істориків, продовжують використовувати цю
придуману в кабінеті штучну назву з пропагандистським фльором.
А як ви називаєте цю державу?
За звичкою Київська Русь чи вже змінили звичку?
Напишіть, будь ласка, в коментарях.